?

Log in

No account? Create an account

Боль

Оригинал взят у blog_vinokur в Боль

Я помню, летом 76-го года папа вернулся с завода рано и был какой-то не такой.
Там посидит помолчит, здесь засмотрится на что-то.
Потом он отвел меня в сторону, оглянулся (времена такие были) и говорит, - Израильтяне, сынок, освободили заложников в Уганде…и один парнишка погиб… - Смотрю, плачет мой папа. - Самый лучший …командир…, - говорит, - Все его ребята живы остались, а он погиб.

Вот так, в моего папу, коммуниста, заместителя директора огромного завода, вошел неизвестный парнишка, откуда-то из далекого Израиля, и пробил его сердце.

Прошло 30 лет с того времени, я уже был здесь, снимал кино, преподавал, меня знали…
Звонят…Придите, говорят, мы хотим заказать вам фильм.
Прихожу. Сидят два лихих продюсера, оказались очень хорошими ребятами, - Волтер и Моше. И говорят, - Сними фильм о Йони Нетаниягу.

Я даже вздрогнул. Это было имя того командира, который погиб в Уганде.
И сразу же встал перед моим взором мой любимый папа, покойный к тому времени, и я почувствовал, что бумеранг, который он запустил 30 лет назад, вернулся. И так же поразил мое сердце.

И надо было бы сказать, - Да!..

Но я сказал, - Нет.
Read more...Collapse )
Updated: Скачать фильм можно здесь

Є у нас на Вінниччині село Ометинці. Якщо комусь цікаво - http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%96
Якщо ви пішли за лінком, то нічого примітного, що відповідало б назві цього допису не знайшли. А тепер загугліть-но – матрос Кошка. Або – Кішка Петро Маркович. Ага - http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D1%88%D0%BA%D0%B0_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Хто лінивий читати, переповідаю – місцевий пан запідозрив, що Петро ходив на тогочасний Майдан та рекрутував його. Це одна із осіб, яка зробила власне бренд «города русской слави»

Йдемо далі. Наступний герой. Адмірал Нахімов. І знову кличемо на поміч вуйка Гугла. Бо ми люди гонорові – по архівах не лазимо. Так от – народився адмінал десь під Вязьмою….. В родині, яка брала початок від сотника Ахтирського слобідського українського козачого полку. І звали сотника Мануілом Тимофійовичем Нахименком. Самі почитайте - http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%85%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2,_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BB_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Це вам чистої води Вікіпедія, а не бЄндерівські пропаганди.
Тобто – зараз я говорила про людину, яка також приклалась до того бренду «города русской слави»
Поїдемо далі?
А давайте – легендарна, відома медикам всього світу сестра Флоранс Найтингейл.
Далі – фотограф Роджер Фентон . Як ви розумієте завдяки цьому чоловіку вдалося переконати всіх, що подвиг відбувся і відбулися герої.
Далі – тоді ще малий Станюкович – син адмірала, рід має литовське походження. Десь в середині 17ст. дід прийняв російське підданство.
Микола Пирогов – народжений в Москві. Певно що росіянин. Даша Севастопольська, Лев Толстой – також беззаперечно.
Зате – легендарний Тотлебен на ім’я Едуард. Василь Геннеріх, Антон Коцебу, генерали Даннерберг і Бельгард. Німці, пардон….
Іспанець Ліпранді. Француз Жерве…….
Полки, що тоді були в Кримській армії – Чернігівський, Казанський, Донський козацький, Одеський уланський, Київський гусарський, Єврейський, Український єгерський.
А тепер до менш відомих персоналій. Якщо ви були в севастопольській панорамі і мали хорошого гіда, то згадуйте, як він вам називає персонажів –Шевченко Гнат, Федір Заіка, Григорій Ткаченко, Данильченко Михайло…. Далі самі шукайте – бо точно не скажу, але прізвищ більше. І всі такі, від яких, як недавно сказав г. Пу – «хочется держаться подальше».
Що було там справді «русского» - так це вище керівництво. Втім – самі почитайте, навіть в лайт від також ісконно не-бендерівського сайту - http://lurkmore.to/%D0%9A%D1%80%D1%8B%D0%BC%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B0

**** і напослєдок в мене ще одне питання – а чому город русской слави, а ви росіянє? Бо щось заплуталась.

[reposted post] Законы счастливых отношений:



1. Закон подобия
Мы всегда притягиваем именно такого человека в свою жизнь, которым являемся по сути сами. Если вас не устраивает ваше окружение, загляните в свою душу. Если же вы считаете, что вам везет на людей, то это лишь потому, что вы сами таким являетесь. Поэтому если вы хотите привлечь в свою жизнь достойного человека, станьте таким человеком.
Read more...Collapse )

Мої обіцянки

Одного разу в моєму житті було перше грудня минулого року. Того першого грудня, рівно о 5.31 я дала обіцянку одній гарній людині провести майстер-клас з приготування харчо. Ви запитаєте, чому в такий дивний час я даю не менш дивні обіцянки? Ну, хто живе в Україні, той в курсі, що в цей час у нас не спить купа народу. Бо час такий.

Отже….. Беремо грошенят і йдемо на базар. Але не просто «на базар», а «на Базар», де можна купити баранячі ребра. Щоб купити правильні ребра, треба добряче перечитати поради м'ясознавців з корисними порадами «як вибрати правильно ребра молодого ягняти/барана/баранини». Якщо у вас все добре з пам’яттю, можете вирушати. У мене не все так добре, тому я розраховую на вуйка Бога, чесного продавця і свою комунікабельність.
Отже – перше, що ми купуємо – баранячі ребра. Або телячі – але це вже з безвиході. Не скупіться, купіть найкращі і чималеньку купу. Тоді до вас прийдуть друзі, поїдять харчо і збрешуть вам, що ви кулінар від бога. Вам те буде дуже приємно.
Далі йдемо в овочеві ряди і купуємо моркву, селеру, паприку, цибулю, капусту, гострий стручковий перець, часник, свіжу зелень – тільки не кінзу. В рядах зі спеціями візьмемо хмелі-сунелі і томатну пасту, до речі – там може бути і перець і паприка. Картопля у вас вдома є? Якщо немає – повертайтесь там, де торгують овочами. Згадайте про лавровий лист.
Коли ви вже вдома. Ставите диск з грузинськими народними піснями. Або Ніно Катамадзе. Або…. Ну, ви самі знаєте, що ви любите слухати….
Ребра обсмажуємо на сухій сковороді. Або в духовці. Або на грилі. Як хочете. Якщо у вас є двір, а дворі є мангал – я вам тупо заздрю. В цей час ставимо на вогонь казан з водою. Коли вода закипить кидаємо туди м'ясо, моркву, селеру, цибулю, капусту, гострий перець прямо всім стручком і цілу годину вивчаємо «Суліко». Якщо у вас велика хата чи двір – лезгинку.
За годину дістаємо з казана м'ясо на коріння. З м’яса дістаємо кісточки та ріжемо його – якими хочете шматочками. В цей час а бульйон кидаємо картоплю та рис. На великій чорній розпеченій сковороді пасеруємо моркву, селеру, хмелі-сунелі (так, не треба так прискіпливо міряти – не шкодуйте), томатну пасту, паприку. Додаємо туди м'ясо. Тушимо до тієї консистенції, що його можна «їсти губами». Додаємо в бульйон.
Заправляємо бульйон свіжою зеленню, часником, лавровим листком.
Харчо рекомендують солити, коли суп вже готовий.
***** важливо!!! Коли замість харчо у вас часто виходить густа рисова каша. Зваріть рис окремо. І додайте до бульйону,коли він на 80% готовий – тоді точно вгадаєте.
Дєвушка, а шо ви дєлаїтє сігодня вєчіром?
Я сьогодні буду дуже зайняти. Я ввечері роблю чупа-чупси. З курей. Тобто з фрагментів курей. Тіко не нада нічо казати про Джеків-Потрошителів.
Можете доєднатися до такого вирообництва, але маю вас попередити – це їжа шкідлива. Годится хіба що для пивної вечірки. В мене сьогодні саме той варіант.
Якщо вам потрібна назва, можу запропонувати, наприклад, Chicken Lollipops. Якщо хочете щось більш брутальне – думайте самі.
Для початку купіть курячі крила. Я не знаю ваших апетитів, тому не кажу чи буде ваша покупка роздрібною.
Далі працюємо разом. Зачищаємо м'ясо з грубого кінця. Тобто – там де грубіша кістка. Там, де кістка тонша – закож зачищаємо і ампутуємо ту кісту до біса. Вона нам не нада. Ото м'ясо формуємо в кульку. Це не сложно. Даже для першого разу. Бачите, воно вже трохи нагадує оте задоволення на палочці. До речі, ви любите чупа-чупси? Бо я – нє. Мій знайомий лікар колись ним вдавився і мало не вмер. Але його врятували.
Далі готуємо маринад. Пропоную – соєвий соус, трішки томатної пасти, чілі, імбир, паприку, часник, будьте обережні з сіллю – бо соєвий соус і сіль – вас звинуватять, що ви закохались і будуть пхати носа в вашу лічну жизнь.
Сформовані до нільзя крила опускаємо в цей маринад і йдемо сидіти в інтернеті десь годину. Можна і чимось іншим зайнятись, якщо маєте альтернативу.
За годину беремо кілька яєць. В залежності від кількості продукту. Одну частину збиваємо крепко. Іншу частину яєць змішуємо з мукою. Спочатку опускаємо кулі в збите яйце, поім в кляр (так називають яйце з мукою), далі обвалюємо в панірувальних сухарях.
Далі маємо просмажити те, що вийшло у фрітюрі. Тобто – багато олії. Вибачте, але сьогодні такий день. Отже – 8-10 хвилин термообтобки. О, мало не забула – кістку варто обгорнути фольгою. По перше – це красіво. По друге – зручно.
Викладаємо те, що підсмжилось на паперову серветку, щоб позбутися зайвої олії.
*** Дістаємо з холоду пиво.

Для Наталки

Я також купила колись висівки. Чому – бо десь прочитала, що це кориснo. І це раз. О друге – мене порвала ціна. Ціна справді була такою, що відмовитись від пакету висівок було повною дурнею.
Ну, купила. Принесла додому. І тут – ступор…. А що дальше…

В гонитві з експериментом на тему здорової їжі вийшло ось що.
Беру капустку. Шинкую її. Щоб була м’якша, заливаю її окропом хвилини на дві-три. Ну 5. Потім капусту на друшляк і хай стече.
В капустку можна додати зеленої петрушки, дрібно натертої моркви, селери – але не обов’язково. Туди ж - натертий сир, кефір, яйце, ВИСІВКИ, сіль, перець, муку. Можна розрихлювач для тіста. Потім цю красату заховаємо хвилин на 30 в холодильник, щоб загустло.
Дечко застилаю пергаментом, змащую маслом. Для змащування можна зробити таку штуку – змішати в однакових пропорціях олійку, смалець і муку, збити добре.
От на все це змащене викласти ложкою оладки, можна посипати кунжутом або льоном. Печеться воно хвилин 20-30 в розігрітій духовці.

Как котят....

Захарченко говорить про перевищення повноважень. капець. Насправді - злочин ментів. Щоб було зрозуміло. Якщо існувала заборона про мітинг, то мав прийти судовий виконавець і ознайомити учасників з цим рішенням. потім піти і прийти вдруге. Якби йому хтось перешкоджав - то мінти б мали б його захищати. А тут відбулося таке - прийшли якісь луноходи і почали махати палками. Що робить нормальний хлоп, коли на нього якийсь дебіл махає палкою? Не знаю. Я б, наприклад, - послала його на хуй. Якби він не почув, то я б злякалась, і почала б якось захищатися.
Так от, пане ЗаХЕРченко - ваші підлеглі скоїли злочин, а не перевищили повноваження. Не нада ля-ля
Мені сьогодні один джентльмен подарував телячу ногу. Єслі ви зараз скажете «фіііі» і відведете в мізинчик в бік – негайно зачиняйте цю сторінку і йдіть дивитися фільми з Гурченчихою в главній ролі. Не будете втрачати час.
Особисто я вважаю, що теляча нога це дуже гарний подарунок. Якщо ти маєш телячу ногу, то можеш дозволити собі взяти велику каструлю, накидати туди моркви, селери, коренів пертушки, духмяного перцю… взагалі, всілякого перцю, лаврового листя, прованських трав, душиці, тархуну (екстрагону), гвоздики, цибулі, зерен гірчиці, часнику і морської солі. Залити окропом. Коли ваші трави потомляться, кладіть туди телячу ногу. І ставте на малесенький, ніжний вогонь. Хай вона там ніжиться, як в джакузі. Запах, який буде в цей час на вашій кухні – просто аромотерапія і профілактика від всіляких вірусів. Вона буде там кілька годин. Потім я її дістану, вона трохи остудиться, я обережно відділю шкіру, запхну туди спецій різних, нашпигую часником, зверху намащу соусом із соєвого соусу, меду та пива, обгорну в пергамент і сховаю в духовку. Коли вона приготується, я почую. До речі – навіть не думайте виливати бульйон. Зараз я вам розкажу один секрет. Берете контейнери для льоду, заливаєте його туди і кладете в морозильник. Потім згодиться для перчені та супів.

Я согласна на медаль...

Коли ваше світосприйняття дало глибоку тріщину і ви стали на хибний шлях самокатування і ковтання звеселяючих пігулок та скотилися до рішення «піду нап’юся»….. Зупиніться, браття і сестри! Цей шлях заведе вас у прірву. Він розкрає вам серце, вкриє ваше чоло глибокими зморшками, а ваших знайомих змусить покласти на вас щось не зовсім приємне для покладання.
Наберіть побільше повітря у груди і дістаньте із холодильника (якщо у вас є холодильник і у ньому щось Є..): 6 яєць, молочко, масло. Із комори ви візьмете борошно, крохмаль, вишні, коньяк….
Наливаємо коньяк до відповідного бокалу, віднімаємо його на світло, любуємося кольором. Якщо вам подобається запах коньяку (бо мені - нє) - нюхаємо…. І ставимо бокал десь на високу полицю. Бо нам зараз зовсім не до коньяку.
Зараз ми маємо – та-да-дам!!!!
Готувати БІЛИЙ БІСКВІТ… Беремо 3 яйця. Білки відділяємо від жовтків, збиваємо з 100г цукру до густих піків. Решту цукру збиваємо з жовтками. З'єднуємо з білками. Змішуємо борошно та крохмаль, поступово додаємо у тісто, гарно перемішуємо. Випікаємо хвилин, 25. Маю сказати, що показник на духоці в мене в цей час показує 180 градусів. Да, борошна та крохмалю має бути небагато – тісто ріденьке….
Поки випікається цей бісвіт – готуємо ще один – шоколадний. Тільки не треба казати, що це нечесно, що я вас не попередила. Бо якби попередила – ви б точно сказали, що не маєте часу на такі подвиги. Так що – зосередьтеся – ваша медаль героя вас знайде. Шоколадний бісквіт готуємо так само (тільки тут вже використовуємо 2 яйця, і десь 0,5 склянки цукру). Тільки чорний шоколад (грамчиків зо 50…) нагріємо з молоком (десь 3-5 столових ложки) до повного розчинення, остудимо та додамо у тісто.
Поки другий бісквіт у духовці, надихаємося, готуючи Крем!!!! Ця алхімія відбувається наступним чином. Змішуємо цукор, яйце, борошно (2 столові ложки) і 0,5 склянки молока. Решту молока гарно нагріваємо з чорним шоколадом до повного розчинення останнього. Вводимо яєчну суміш. Доводимо до кипіння, постійно помішуючи. Коли заварний крем остудиться, зіб’ємо його з маслом (грамів 50..- це 2 столових ложки).
Наступний крок – дістаємо з комори баночку вишень. Я вам раніше розповідала, як я їх готую з ромом. Або з коньяком. Якщо ви не встигли те зробити, то дістаньте просто консервованих або заморожених вишень. Покладіть їх в миску, додайте туди кориці змеленої, трішки ванільного цукру… О, у вас на поличці нудьгує коньяк…. Додайте його до вишень – десь 3 столових ложки… Розумію, доза дитяча. Решту залиште в бокалі. На друшлячок відкидаємо вишні. Тільки не здумайте тримати друшляк просто над мийкою – підкладіть під нього якусь посудину. Бо сік з коньяком нам дуже знадобиться. Він вже називається пропиткою. Цією рідиною ми будемо наснажувати розрізаний навпіл білий бісквіт. Його нижню частину. Зерху кладемо крем, потім шоколадний бісквіт (не кричіть, що це вже майже Вавилонська вежа, ми скоро закінчуємо), знову змащуємо кремом, кладемо другу половину білого бісквіту. І тоненький шар крему (сподіваюсь, ви його правильно розрахували). Прикрашаємо вишнями. Тут вже прокидається ваш внутрішній Ван Гог чи Едвард Дега (чи хто там спить у вас всередині). І останнє – заколотіть желе. Зараз у продажі є якийсь такий желатин, що швидко застигає. Залиємо ним вишні.
Тим часом – кличемо друзів, чіпляємо на груди медаль героя, миємо посуд, граємо на сопілці, пишемо пост про те, що ми приготували ПЛЯЦОК, пишаємося собою (потрібне підкреслити)….. або допиваємо коньяк…

нє, я не Лонгфелло...

Варіант, як рятуватися від холоду в квартирі. Запалюємо духовку. Але просто запалити духовку – гальма попса. Запалити треба зі смислом…. Як варіант.
Ви візьмете кабачки. Потім – грудинку. Перемелене на фарш м’ясо. Я не знаю, яке м’ясо ви їсте. Спеції. Мало не забула – купіть пластівців. Вівсяних чи кукурудзяних. Тільки не солодких.
Крок перший. Потрібно принести все це додому. Не забути на роботі, в транспорті, у подруги, в супермаркеті. Донесли – і слава богу. Почнемо з кабачків. Якщо у них шкіра, як у бегемота – краще її позбутися. Якщо ні – то ні. Далі ми розріжемо кабачок повздовж. Як королівський сандвіч. Потім акуратно змайструємо з кабачка індіанську пірогу.
Дай коры мне, о Береза!
Желтой дай коры, Береза,
Ты, что высишься в долине
Стройным станом над потоком!
Я свяжу себе пирогу,
Легкий челн себе построю,
И в воде он будет плавать,
Словно желтый лист осенний,
Словно желтая кувшинка!

Вам сподобається цей процес. Він дуже творчий. А далі буде ще краще. Ріжемо грудинку тонесенько-тонесенько. В принципі, можна було попросити про це в маркеті, але я завтикала. І вистилаємо нею наші пірОги. Вистилаємо так, тіпа, перпендикулярно – щоб краї звисали з бортів.
Можна собі уявити, що це буйволячі шкури. Але я не така мрійлива, то просто вистеляю і все. Залі на дно пірОги посипаю тертий сир. На цьому місці можна зітхнути «падає сніг…»….. далі вкладаємо туди фарш. Сподіваюсь, ви туди додали спецій. Знову трохи зітхань про сніг. І загортаємо те, що наклали в грудинку (її краї звисають з бортів). Ваша пірОга готова до подорожі крізь пекельний вогонь. Я застилаю сковорідку пергаментом і туди викладаю флотилію. А ви собі можете просто викласти на дечко якимсь індіансько- флотським строєм. Я в тому не шарю. І сміливо рушаємо до духовки. Скільки вони там пробудуть до готовності – залежить від вашої духовки. В мене то займає хвилин 30-40. Затім ви маєте їх знову дістати і знову посипати тертим сиром і притрусити пластівцями. Ваше питання про пластівці – ВОНО БУДЕ ДУЖЕ ПРИКОЛЬНО ХРУМТІТИ!!!!!!! І зовсім на трішки – до духовки, щоб розтопився останній сир, а пластівці стали більш хрумкими.
Так построил он пирогу
Над рекою, средь долины,
В глубине лесов дремучих,
И вся жизнь лесов была в ней,
Все их тайны, все их чары:
Гибкость лиственницы темной,
Крепость мощных сучьев кедра
И березы стройной легкость;
На воде она качалась,
Словно желтый лист осенний,
Словно желтая кувшинка.
Я їм це з бородинським хлібом. Іноді зі сметаною. Іноді мене мучить совість, бо, як правило, я їм це ввечері. Іноді на допомогу мені приходить син. Він їсть це зі сметаною і хлібом. Його не мучить совість і він радісно з’їдає мою долю. Тоді я дуже достойно задовольняюсь чаєм з якимось божественним пляциком… Тоді я дуже пишаюсь собою і своєю силою волі…. Але то таке. Можете приготувати це тільки для себе. І хай вас не мучать ніякі дурниці. Цілую-люблю. Ваша кулінарна бЛогиня.
***************Щирі побажання!!! Коли ми вже долучили до цієї історію Гайавату, то бажаю вам гарних гостів, якщо ви наважились когось запросити…
Гостьи бледные ни слова
Не сказали Гайавате;
Но когда готов был ужин
И олень уже разрезан,
Из угла они вскочили,
Завладели лучшей долей,
Долей милой Миннегаги,
Не спросясь, схватили дерзко
Нежный, белый жир оленя,
Съели с жадностью, как звери,
И опять забились в угол,
В самый дальний, темный угол.